Про злий "Побут" та добрих людей, хоча це не точно
Спільними зусиллями окремих представників виконавчої влади Світловодської тери-торіальної громади, окремих представників депутатського корпусу та гіперактивних анти-громадських діячів, ТОВ «Світловодськпобут» має заарештовані рахунки і відсутність можливості проведення будь-якої господарсько-фінансової діяльності.
Але готуватися до наступного опалювального сезону треба. А як відомо, із…глини кулю не зліпиш, тому й труби з повітря виходять такі собі…
З метою проведення підготовчих робіт, було прийнято рішення демонтувати старі труби та запірну арматуру, які не використовуються роками, для їхнього відновлення та подальшого використання на тих ділянках, де ситуація в системі є вкрай складною. Але…
Неприємна ситуація виникла в районі вул. Анатолія Солов’яненка (Постишева), де будинки не опалюються ТОВ «Світловодськпобут» більше 5 років.
Бригада працівників прибула на місце, аби демонтувати матеріали, які наразі просто іржавіють, не приносячи жодної користі. Раптом із будинків почали вибігати якість громадяни і, поводячи себе досить агресивно, стали розповідати «байки» про те, що ці засувки і труби – їхня власність. Мовляв, ще в минулому столітті вони придбали це все за власні кошти і най все буде зарито там, де зарито.
І, в принципі, їхні претензії були б зрозумілими, якби на те були якість підтверджуючі документи. Та навпаки – дані матеріальні цінності числяться на підприємстві в картотеці обліку технічних засобів і мають інвентарні номери.
Що це: звичайна жадібність, цілеспрямована спроба саботування роботи підприємства, зведення рахунків через те, що «Світловодськпобут» більше не опалює ці будинки (уявляєте, не всі хочуть відключитися), чи, можливо, на Солов’яненка вже настав час, омріяний нашим мером, і «Побут» знову «общій», тобто знову – нічий?
Звичайно, хлопці зібралися та й поїхали працювати на інший об’єкт. Але віднині ситуація на контролі і подібні випадки вирішуватимуться із залученням представників правоохоронних органів, бо просто сказати «це моє» в нашій країні поки ще недостатньо. Хоча з таким ставленням («якщо не мені – то нікому»), особливо в часи, коли вирішується доля самої України, все може змінитися не в кращий бік. А тоді ніхто нічого не питатиме – просто прийдуть і візьмуть. І зовсім не іржаві труби, а все, що захочуть.
Трохи сумно, що доводиться нагадувати співгромадянам, що від тих потвор, які обстрілюють наші мирні міста та села, нас відрізняє лише одне – людяність. Будь ласка, залишайтеся людьми. Завжди.
Всім добра, тепла і миру.