Верховний суд вирішив:
"Світловодськпобут" ніяке не Спільне підприємство
Та і яка тут спільність!? Коли один із співзасновників – міська рада – й копієчкою не допомогла. Її роль полягала лишень в одному – у вставлянні палиць у колеса іншому співзасновникові. І на цій „піні” каламутники ставали і депутатами, і мерами
Задля розуміння того, що сталося 11 лютого поточного року у залі засідань Верховного Суду України, варто здійснити екскурс в історію підприємства аж до 2001 року. Розпочнемо ж від кінця минулого століття – з „лихих 90-х”. Тоді, як і все в Україні, світловодське комунальне теплогенараційне підприємство перейшло у стан глибокої стагнації і невпинно наближалося до свого колапсу.
За цим колапсом, згідно тодішнім кримінальним схемам, неодмінно мав слідували тупий розпил підприємства на металобрухт... Та, якщо у Світловодську за такими схемами вдалося розпиляти такі флагмани оборонки, як „Калькулятор”, „Тверді сплави” та „Радіозавод” із „Чистими металами”, то каюк централізованому опаленню („індивідаулок” у квартирах світловодців ще й близько не було) загрожував тутешнім можновладцям банальним „лінчуванням” безпосередньо у кабінетах „білого дому” і на площі поряд з боку замерзаючого народонаселення. І тоді ці самі можновладці у лихоманці порятунку власних шкір відшукали у Києві таке собі ТОВ „Політрейд”, вливання капіталу якого у міське теплопостачальне комунальне підприємство і врятувало продажні можновладницькі шкури від неминучої, здавалось, би розправи...
Відтак, у 2001 року до життя було покликано Спільне підприємство ТОВ „Світловодськпобут”, де 50% статутного капіталу залишала за собою міська громада в особі міської ради, яка ось-ось своїми діями ледь не спровокувала соціальний вибух із цілком вірогідною кривавою розв’язкою, іншими ж півсотнями відсотків став володіти цей самий „Політрейд”. Завдяки, до слова, капіталові останнього співзасновника „Світловодськпобут” неухильно модернізувався. Серед найбільших здобутків: і пуск до ладу принципово нової котельні на Ревівці – замісто величезної старої, яка мала би подавати тепло на такі промислові оборонні гіганти як „Радіозавод” та „Чисті метали”, які, як відомо, попиляли на металобрухт, і придбання власної когенераційної установки, яка, поряд із виробленням тепла, виробляла й власну електроенергію. За нові сучасні котли, попередньо-ізольовані труби та засувки – годі й казати.
А чим же займався інший співзасновник, а по-суті, партнер „Політрейда” – Світловодська міська рада?.. З таким партнером, як-то кажуть, і ворогів не треба – роками з тутешнього „білого дому” лунали на адресу іншого співзасновника звинувачення ледь не у всіх смертних гріхах. А так звані громадські активісти здіймали таку піну, яка ставала для них своєрідним трампліном для злету до владного Олімпу. І так тривало до 2016 року... Як кажуть араби: собака гавкає, а караван іде... На той час „Політрейд” поступився своєю часткою підприємцеві Олександрові Яременку. Іншою часткою продовжувала володіти міська рада Світловодська, не вкладаючи у розвиток підприємства жодної копійки. Ба, більше – займаючись дешевим популізмом, міськвиконком кожного разу „видаляв” із тарифних розрахунків на теплопостачальні послуги, які надавав „Світловодськпобут”, інвестиційну складову, яка би дозволяла, зокрема, акумулювати кошти на заміну вкрай зношених тепломереж... Звідси цілком логічна відповідь на запитання: а не через це на сьогодні так багато поривів по місту цих самих тепломереж?..
Так от – липнева сесія 2016 року... Тодішній секретар міськради Юрій Сапянов запропонував тодішнім обранцям, вийти із співзасновників СП-ТОВ „Світловодськпобут” і утворити на його ж базі два комунальні підприємства - «Світловодськтеплоенерго» і «Світловодськтепло». Ось тепер-то ми запануємо, зраділи обранці і більшістю своїх голосів підтримали озвучену секретарем пропозицію.
... Начебто досвід такого одноосібного панування на міськводоканалі нічого їх не навчив – он і досі головна адмінбудівля міста перебуває (від нульових років) у банківській заставі за взяті кредитні кошти задля порятунку цього підприємства від неминучого колапсу, від якого врятувало його приєднання до ОКВП „Дніпро-Кіровоград”... На щастя у містечкових „реформаторів” забракло „кеби” довести започатковане ними до логічного завершення – то вже б на сьогодні і «Світловодськтеплоенерго», і «Світловодськтепло» виявились попиляними на металобрухт – як згадувані вище світловодські заводи.
Прожект з утворення двох комунальних підприємств так і залишався на папері до 2019 року – аж допоки тодішній мер Валентин Козярчук своїм підписом не засвідчив передачу 50-відсоткової частки статутної власності міської ради іншому співзасновникові – Яременку. Що почалося опісля – ховайся! Хіба що ледачий не таврував градоначальника у зраді інтересів громади. А тодішній перший заступник Знам’янської прокуратури Володимир Рубан позвався до суду аби той визнав не чинним 100-відсоткове володіння „Сітловодськпобутом” Олександром Яременком. Суд задовольнив прокурорський позов.
Почалися суди-пересуди. Аж ось - Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду 11 лютого 2021 року... Коротше, цитуємо його Постанову іменем України:
„Касаційну скаргу спільного підприємства-товариства з обмеженою відповідальністю «Світловодськпобут» задовольнити. Рішення господарського суду Кіровоградської області від 20.11.2019 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.10.2020 у справі №912/2509/19 скасувати. Справу №912/2509/19 направити на новий розгляд до господарського суду Кіровоградської області. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає”.
Звісно, що опісля буде новий судовий розгляд судом, рішення якого скасував суд Верховний. Ще буде і шквал невдоволення з боку міської влади та напівграмотних активістів з метою збурити громадськість. А що вони можуть запропонувати навзаєм? Отут тій самій громадськості є над чим замислитись, перебираючи у пам’яті приклади перелічених вище заводів, які перетворилися на металобрухт, відповідно перетворивши десятки тисяч містян на безробітних та казково збагативши тодішніх можновладців. Та й міськводоканал, який ледь не став купою залізяччя, теж, можна пригадати...
Віталій Асауленко