Централізоване опалення Кіровоградської області:

спільне і відмінності

 

  Теплогенеруючі підприємства Кропивницького, Олександрії, Світловодська врешті завершили свої опалювальні сезони 2020/21 років. Причому, най-північніший з них – СП-ТОВ „Світловодськпобут” – завершив його найраніше, коли перші два названих міста ще опалювалися....

 

   У Світловодську сталося це 12 квітня. А могло й 6 квітня – як власне й розпорядився світловодський очільник Андрій Маліцький. Бо ж до останнього на „Світловодськпобуті” не корилися такому, позбавленому здоровому глузду, розпорядженню. Основна причина – температура середньодобового навколишнього повітря тоді, 6 квітня, ледве дотягувала до плюс шести градусів. А про плюс вісім протягом трьох діб – як наголошує Закон України „Про теплозабезпечення” – годі й казати. От і продовжували тепловики гріти світловодські квартири, заклади та установи до 12 квітня – аж поки постачальник блакитного палива, ВАТ „Кіровоградгаз”, не перекрив засувки на котельні „Світловодськпобуту” ледь не у примусовому порядку. Хоча і тоді, 12 квітня, й близько не спостерігалося отих восьми градусів тепла протягом трьох діб. А що, відповідали на свої дії газівники, це ж ваша влада видала таке розпорядження, а ми зобов’язані його виконувати.

... Власне, це і є єдиною відмінністю „Світловодскпобуту” від інших підприємств теплокомуненерго Кіровоградської області. Як аналізує перебіг цьогорічного опалювального сезону у Кропивницькому, Олександрії й Світловодську авторитетне на теренах області видання „Україна-Центр” (http://uc.kr.ua/2021/04/20/temperaturnyj-shok/) у своїй статті „Температурний шок”, тепловики перших двох міст мають розуміння тамтешніх властей. А головне – підтримку у вигляді мільйонних дотацій. Наприклад, КП „Теплокомунерго” з Олександрії на початку сезону стикнулося з блокуванням рахунків НАК „Нафтогаз України”. Та, „завдячуючи своєчасному втручанню місцевої влади, зимовий період відпрацювали нормально і вже розпочали підготовку до наступного сезону – готуються до гідравлічних випробувань”, - йдеться у статті. Не позбавлені такої підтримки й розуміння і тепловики Кропивницького, які продовжували опалювати медичні заклади міста 19 квітня – бо таки холодно у лікарняних палатах...

    Всьому цьому тепловикам із Світловодська лишається лиш позаздрити своїм колегам. І це при тому, що теплоенергетики нашої області, втім, як і по всій Україні, стикаються з однаковими для них викликами – значною заборгованістю за спожите тепло з боку місцевого населення та з різними витівками з боку українського уряду і „Нафтогазу”. Так і не виправдалися обіцянки уряду розробки компенсаційних механізмів покриття видатків підприємств теплокомуненерго. А „Нафтогаз” недвозначно нагадує, що за використаний цими підприємствами газ, наданий їм за завищеними у кілька разів цінами, доведеться сплатити вже до 1 вересня. А звідки брати гроші, враховуючи борги минулих років, які ніхто списувати й не збирається – невідомо. До того ж, у проекції на світловодське централізоване опалення, міський бюджет заборгував „Світловодськпобуту” майже 7 мільйонів гривень саме за подачу теплоносія до установ бюджетної сфери.

... Із статті, повторюємось, зрозуміло, що органи місцевого самоврядування Кропивницького й Олександрії намагаються хоч чимось зарадити своїм тепловикам, спільно шукаючи вихід. То чому ж у Світловодську все з точністю до навпаки? То „Світловодськпобут” місцеві обранці „дроблять” на два окремі комунальні підприємства, які так і залишаються на папері, то виходять із числа його співзасновників, то дають задній хід – через суди намагаються повернути втрачений з власної волі (чи дурості) статус. От і цьогорічний тариф на опалення, з причини кабмінівської заборони підвищення, міською владою не було затверджено.

  Та все пояснюється доволі просто. Комунальний попередник „Світловодськпобуту” у переддень опалювального сезону 2001/02 років стикнувся з перспективою бути порізаним на металобрухт – як і багато інших підприємств як у Світловодську, так і в цілому в Україні. І тоді лише вливання в агонізуюче підприємство приватного капіталу київського ТОВ „Політрейд” врятувало місто і його інфраструктури від замерзання. З тих пір „Світловодськпобут”, завдяки цьому самому приватному капіталу, став взірцевим для підприємств теплокомуненерго України. А от для міської влади і різного штибу так званих громадських активістів з освітою не вище середньої, підприємство перетворилося на такого собі „хлопчика для биття”...

     На зміну одним міським головам приходили інші. Причому, лідером кожних мерських перегонів у містян ставав той кандидат, який під стінами підприємства та на площі перед мерією міг провести гучну акцію з „викриття” „Світловодськпобуту” як такої собі цитаделі вселенського зла для Світловодська... Останнім таким „пасіонарієм” і став нинішній голова міста Андрій Маліцький. І вже будучи мером „знижувати градус” він не збирається – бо ж, тримаючи його на межі закипання, можна й далі відволікати увагу населення від грубих помилок і прорахунків, допущених у міському господарстві за час його хазяйнування у Світловодській МТГ разом із своєю молодою командою.

... Далі-то відволікати увагу можна. А от чи можна її відволікати безкінечно? Звісно, „Світловодськпобут”, попри ґвалт, творений довкола нього, продовжуватиме й надалі виконувати покладені на нього функції належним чином.

            

Пилип Крейда